fredro0Існує бувальщина про те, як уже будучи в поважному віці і полюбляючи довго затягувати ранок у ліжку, граф Фредро просив слуг його стимулювати. Слуга мав підходити і промовляти: "Вставайте, графе, на вас чекають великі справи".

Пробудження таланту

У житті драматурга буде ще багато легенд. Але як би там не було, на початках життя ніхто не вбачав у Олександрові майбутнього генія.

Олександр Фредро народився поблизу Ярослава. 1797 року, коли хлопцеві виповнилося чотири роки, батьки переїхали у маєток Бенкова Вишня (сучасне село Вишня на Городоччині). Важливо додати, що Олександр ніколи не закінчував ні шкіл, ні ліцеїв. Усе його навчання проходило вдома. І, слід сказати, було на досить високому рівні. Однак навіть гарна освіта не давала оточенню підстав вбачати у хлопцеві майбутнього "батька польської драми".

Біограф Фредро Фредерік Левестам з часом напише: "Характер у Фредро був замкнутий, він перебував сам у собі. У дитинстві ніщо не віщувало в ньому зародження таланту комедіографа, який потім так блискуче відкриється".Аж раптом у 12-річному віці Олександр пише комедію. Вкрай несподівано для оточуючих. А вже через рік усім стало не до веселощів. Під час пожежі в маєтку гине мати Олександра – Маріанна. Батько не може більше залишатися у Вишні й перебирається до Львова.  

У війську Наполеона

Молоді роки Фредро позначені героїзмом у війську Наполеона. Зрозуміло, сама присутність у лавах армії французького імператора ще не означала нічого особливого. В той час багато патріотично налаштованих поляків приєднувалися до "звільнювача Європи", бачачи в ньому надію на відродження незалежної Польщі. Однак Олександр не просто воював. Він воював геройськи. І цьому є підтвердження.

Отож, у квітні 1809 року Наполеон створює Варшавське Герцогство, до складу якого входить територія Галичини зі Львовом. У місто вступає корпус князя Йозефа Понятовського – племінника Короля Станіслава. Починається рекрутський набір в армію добровольців у похід на Росію. 16-річний Фредро залишає літературні праці і мельдується уланом у військо. В складі польського корпусу в армії Наполеона він бере участь в Бородінській битві, де за хоробрість отримує Золотий Хрест Virtuti Militari. Далі Фредро бере участь у походах 1813-1814 років, але вже в якості офіцера штабу імператора. Брав він участь і в знаменитій Битві Народів під Лейпцигом (1813р.). У 1814 році за бойові заслуги отримує з рук Наполеона Орден Почесного Легіону.

Хтозна як би склалася військова кар'єра Фредро, якби не поразка Бонапарта. А так... 1815 року після падіння імператора він повертається у рідні Бенкову Вишню та Рудки, де береться за господарство.

Залишаючи Париж, він написав веселі рядки, які дуже полюбляють цитувати дослідники життя та творчості графа: Wyjechalismyrazem, zodmiennychpobudek: NapoleonnaElbe, jazasildoRudek ("Виїхали разом, але з різних побудок: Наполеон на Ельбу, а я собі до Рудок").

Гріховне кохання

Кажуть знаючі люди, що театральне життя трохи собі блудливе. Але то не заслуга наших сексуально-революційних часів. Так було завжди. Почнемо цей розділ не з історії нашого героя, а з великого і подекуди безумного кохання графа Станіслава Скарбека – будівничого львівського театру, мецената, без якого невідомо чи б став свого часу знаменитим сам Фредро.

fredro2
Театр Скарбека у Львові
Скарбек був натурою широкою в усьому. Успішно пустивши по вітру спадок, до 1809 року зі всіх успадкованих земель у володінні молодого графа Станіслава залишається тільки Рожнятівщина (містечко з 14-а селами) і повно боргів. Але доля, як відомо, посміхається, ризикованим і веселим. На залишках Cкарбекової землі знаходять поклади залізної руди. Настає ренесанс Скарбека.  Гроші, зароблені на металургійному промислі, граф  інвестує в інші рентабельні галузі. Скарбек освоює сільсько-господарський напрямок: продає продукцію тваринництва в Галичині та Європі, закуповує ліс. Таким чином, у 30-50 роках XIX століття Скарбек стає одним із найзаможніших магнатів Східної Галичини, маєток якого складається з трьох містечок, 37 великих земельних маєтків та нерухомості у Львові.

І от 1814 року 35-річний Скарбек знайомиться з Софією Яблоновскою. Він одразу ж несамовито закохується у 15-річну красуню. Прихильників у Софії не бракує. Але Скарбек завдяки своїй винахідливості все-таки виборює прихильність коханої. В історії зафіксовано такий ось оригінальний епізод. Якось у Львові шляхта давала бал для неаполітанської королеви Кароліни. Скарбек, який мав відкрити бал, запросивши до першого танцю королеву, подає руку Софії Яблоновській. Усі були вражені. Однак королева, котра сама була особою романтичною і не без почуття гумору, пробачила Скарбеку його моветон.

Своєю чергою юна і недосвідчена Софія, як би тепер сказали, "повелася на понти", і невдовзі стала дружиною графа. Скарбек безвідмовно виконував усі її бажання та захцянки. Хоча через свою пристрасть знову заліз у борги.

Подорослішавши, графиня Скарбекова зрозуміла, що всі її коштовності, шати та карети спричинили нечувані борги. А тут – несподіване нове кохання. З молодим і блискучим графом Фредро. Ми б не приділяли стільки уваги пані Софії, якби через якийсь час вона не стала бабцею Романа Шептицького – сиріч майбутнього митрополита Андрея – однієї з найвидатніших постатей в українській історії.

fredro3
Софія Яблоновська
Олександр Фредро закохався у молоду дружину графа Скарбека ще в 1819 році. На той час вона жила зі своїм чоловіком, так би мовити, у сепарації, однак до розлученя ще було дуже далеко. Олександр чекав на Софію майже десять років і побрався з нею 1828-го. Уся ця love story відбувалася під пильним оком галицького панства. Скандал був ще той. Але чекання вартувало того.

Цікаво, що Станіслав Скарбек після цієї делікатної історії не відвернувся від талановитого драматурга, продовжуючи з ним плідну співпрацю. От що значить любов до мистецтва! Фредрові ж щасливе завершеня історії дає нову наснагу до творчості.

Утома чи примирення

...Аж раптом у розпалі таланту Фредро замовкає. Пише хіба для себе, як кажуть, у шухляду. І так цілих 18 років. До смерті.

Дослідники життя драматурга сходяться в одному. Фредро з роками відійшов від ідеалів революційної романтики, віддавши перевагу спокійній праці у своєму тихому Галицькому раю. Ось короткі факти тогочасної біографії Фредра. Фредра не-воїна і Фредра не-драматурга.

З 1829 року став членом Товариства Сприяння Наукам. У час повстання "Весни Народів" був обраний членом Львівської Народної Ради. Виступав як гарячий польський патріот, критикуючи бюрократичне і чиновницьке свавілля австрійської влади. Був навіть звинувачений автрійцями у зраді імперії і лишень заступництво авторитетного намісника Галичини Агенора Голуховського врятувало його від в'язниці. 1861 року граф увійшов до складу Сейму Крайового. Разом із львівським магнатом князем Леоном Сапєгою організував Земське кредитне Товариство. Займався організацією та фінансуванням Оссоленіума. Виступав активним лобістом будівництва першої в галичині залізниці. За мирну роботу в ім'я громади 1839 року Фредро стає Почесним громадянином Львова.

Але весь мирний уклад життя Фредра був підданий нищівній критиці поета Северина Гощинського, "вічного революціонера" в тогочасній Польщі. Не те щоб Фредро не любив Польщу чи не прагнув її незалежності. Просто він дуже любив свою Галичину, свій затишний мультикультурний, як прийнято казати, Львів. Своє він уже відвоював з Наполеоном.  

Внутрішній конфлікт Фредра спробував проаналізувати письменник Юрій Прохасько: "Для графа Олександра Фредра цей центральний конфлікт його життя набув атлетичних тілесних контурів ідейного та організаційного ватажка повстанського підпілля в Галичині і – що гірше – колеги, щоб так сказати, полум'яного і беззастережного романтичного поета Северина Ґощинського. Це він 1835 р. заатакував Фредра в одній зі своїх рецензій: Фредра як застарілого, замшілого, боягузливого, неактуального, дріб'язкового – власне "галицького" – автора, що втратив зв'язок із польською реальністю, загрузлого у своєму обскурному галицькому світку. Ба більше, він атакував Фредра як постать, як спосіб життя. Він атакував Фредра – як принцип.... Кількома роками після Ґощинського цю самісіньку Фредрову рану і в такий самісінький спосіб ще поглибив інший галицький граф, його молодший тезко Лєшек Дунін-Борковський: його закиди були тієї-таки природи, але формулювання – притаманне шаленцеві Борковському – ще гостріше... Власне після цієї публіцистичної атаки Фредро й замовк як автор: для себе самого на цілих 18 років, для громадськості – аж до самісінької смерти. Все, що він написав по тих 18 роках "зламаного пера", з'явилося допіру посмертно. Зате було воно цілковито першорядне: мудрі "Нотатки старуха", спогади "Тричі по три", надзвичайно пікантна порнографія, так майстерно написана, що збудлива й досі... Від чого ж аж так заламався Фредро? Перестав писати, втратив гумор, натхнення, помітно змізантропів? Невже літературні рецензії молодих колег могли заподіяти йому аж таку кривду? Звісно, ні. Фредро дуже добре знав собі ціну – як літераторові. Він чудово розумів невелику літературну вартість поетів на кшталт Ґощинського чи Борковського (де вони тепер? Річ була – не мало не багато – в інтимному Фредровому сумніві, в його страху, чи не розминувся він, бува, зі своїм часом – поготів. Чи його життєва лінія виявилася правильною. Чи адекватними були його стратегії і розрахунки. Чи не поставив він часом на хибного коня".

fredro1
Пам’ятник Фредрові у Львові простояв недовго
В останні роки життя письменник відійшов від активного суспільного життя. Важко хворів. Помер 1876 року в тісному сімейному колі. На його похорон з'їхалися шанувальники з усієї Польщі. Поховали "батька польського театру" у його маєтку в Рудках, у крипті тамтешнього костелу.

1893 року до сотих уродин у Львові мали відкрити пам'ятник графу. Однак така вже доля міста, що пам'ятники тут будують довго (згадайте, як будували Шевченкові, подивіться, як будують Бандері, а декому ще й не почали – лише пам'ятні каменюки встановили). Отож, пам'ятник відкрили із чотирирічним запізненням. Встановили на місці де зараз "сидить" Михайло Грушевський. Втім у рідному місті простяв "Фредро" не довго. Совєтам не були потрібні "чужі" письменники. Отож, з 1946 року пам'ятник великому львів'янину прикрашає ринкову площу Вроцлава.

Перст творця

Вище вже йшлося про легенди, повязані з житям драматурга. Одна з них вельми дивна, з присмаком невикоріненої в головах нових поколінь готики.

Згаданий вже вище Юрко Прохасько описував вельми цікаву історію: "Один польський приятель, краківський професор, розповідав мені якось, що ще всередині 80-х років йому з групою колеґ-замилуванців польською старовиною на Кресах удалося потрапити до Рудок. Це була справжня виправа прочан, виправа до витоків Фредра. У містечку вони перестріли якогось місцевого хлопця і спитали його, чи ще залишилася "в цій місцевості" якась "пам'ять по Фредрах". Той наказав їм чекати і нікуди не рушати з місця, а за яких двадцять хвилин, геть захеканий і щасливий, прибіг, тримаючи в руці щось замотане в якусь шматину. З благоговійним виразом обличчя і з почуттям причетности до неймовірної, сакральної місії він розгорнув перед отетерілим товариством шматочку. Там лежала фаланґа пальця когось із Фредрів, що її оце щойно свіжо виламав із трупа в гробівці запопадливий хлопець"

Вірити чи не вірити в це – справа кожного.  Але існує ще одна легенда, яку й легендою не назвеш, – так мало минуло часу. У 1970-х році дослідник і шанувальник творчості Фредра, вроцлавський професор Богдан Закшевський, відвідавши Рудки, викрав один із пальців скелету драматурга. Кістка, начебто, була замурована в стіні костелу святого Маврикія у Вроцлаві.

Обидві історії, хоч і розходяться трохи в часі, в принципі, одна одній не надто й суперечать. Ну що ж, певні містичні речі завжди супроводжували геніїв, навіть якщо ті були комедіографами.

Повернення до Польщі

fredro4
«Львівський» пам’ятник Фредрові у повоєнний час прикрасив Вроцлав
Ні, Боже упаси! Фредро з Польщі ніколи не зникав. Його там люблять, шанують і ставлять на сцені. Набагато частіше, ніж у його рідному Львові. У нас, наскільки не зраджує память, Фредро востаннє ставили років так із 15 тому. На сцені тодішнього театру Західного оперативного командування спробували зіграти знаменитий водевіль "Дами й гусари". Мушу сказати, карикатурне вийшло видовище. Бідний граф міг би і в труні перевернутися.

Так от до Польщі. Там Фредро з’явився в екранній версії. Кілька років тому хітом польського кінопрокату стала костюмована комедія "Дівочі обіцянки", знята за однойменною п’єсою Фредра. Добрий режисер Філіп Байон, гарні актори  Роберт Венцкевіч, Мачей Штур, Ганна Чесляк і сам Даніель Ольбрихський. Як наслідок гарне кіно. Альбін і Густав – друзі і розгульні хлопці, які намагаються будь-що спокусити дівчат Анелі та Клару, рішуче налаштованих проти всіх, на їхню думку, завжди нещирих і підступних чоловіків. Однак на цей раз пошуки слабких точок жінок, щоб знайти бажане – зустрічають жорсткий опір і терплять невдачі. Але зате дівчата роблять все можливе, щоб якомога довше водити за ніс і з насолодою мордувати невдалих чоловіків. Починається велика війна чоловіків-жінок, розігрується повний інтриг і розбитих сердець сюжет, де допускаються різноманітні хитрі й підступні комбінації. 

Я свідомо навів майже повний текст анотації, бо розумію, що в рідному фредровому Львові цей фільм мало хто побачить.

Довідка

fredro5
Портрет Олександра Фредра пензля А.Рачинського
Олександр Фредро народився 20 червня 1793 року (за іншою версією – 1791-го) у Сурохові біля Ярослава у багатій шляхетській родині. Освіту отримав вдома, ніколи не навчався у громадських навчальних закладах. Після загибелі матері, Маріанни Фредро, під час пожежі у родинному маєтку в Беньковій Вишні (1806) разом із батьком Яцеком Фредром переїхав до Львова. Воював у війську Наполеона. Брав участь у московському поході. 1815 року вступив до люблінської масонської ложі. 1818 року створив свою першу помітну комедію "Пан Ґельдхаб". Серед наступних найвідоміших п'єс – "Жіночі обітниці", "Дами та гусари", "Помста". 1828 року одружився з графинею Софією Скарбек, до якої сватався 11 років. 1846 року після 18 років життя на селі подружжя Фредрів оселилося у Львові, на "Хорунщизні" (тепер район вул. Чайковського). Під час "Весни народів" 1848 року був членом польської Львівської Національної Ради (Rada Narodowa Lwowska). Протягом 1850-1855 років (з невеликими перервами) мешкав у Франції, де після придушення угорської революції 1848-1849 рр. переховувався його син Ян-Александер. З 1861 року був депутатом Галицького крайового сейму, клопотав про побудову в Галичині першої залізниці, організував Земське Кредитове Товариство та Галицьку Ощадну Касу.

Помер 15 липня 1876 року у Львові. Похований у родинній крипті костелу в Рудках на Львівщині. Його донька, Софія Людвіка Цецилія Констанція (1837-1904 рр.), 1861 року вийшла заміж за графа Яна Кантія Реміґіана Шептицького. Від цього шлюбу народився Роман Шептицький, майбутній митрополит Андрей. 

 

 

загрузка...